Ще одна проблема пов’язана з існуванням платних видань. Під час кризи 90-х і хронічного недофінансування науки досить поширеною стала практика публікації навіть якісних видань за кошти авторів, а не наукових установ. Хоча таку практику й можна було зрозуміти, але її побічним ефектом стало розмивання межі між добросовісними, однак недофінансованими виданнями, і відверто хижацькими, які створені для заробітку на платних публікаціях. Через поширеність платних публікацій, вимога оплати перестала бути маркером, який мав би насторожити сумлінних авторів, змушуючи запідозрити, що вони мають справу з хижацьким виданням. Це обертається додатковою загрозою при міжнародних публікаціях – пропозиція опублікуватись, заплативши фінансовий внесок, не насторожує дослідників, звиклих до того, що навіть добротні журнали беруть плату. Тож за сучасних умов було б доречним включити до переліку вимог до фахових видань заборону брати оплату за публікацію. Це, звісно, не усуне автоматично слабкі публікації (авторка має особистий досвід роботи в редакції журналу, який не брав плати з авторів і цілком видавався за кошти вишу, однак частина опублікованих в ньому статей досить слабкі), проте все ж таки створить суттєву перепону для хижацьких видань. Слід зазначити, що наразі декотрі фахові видання вимагають невелику оплату, і схоже, ці кошти йдуть лише на покриття необхідних витрат, а не слугують джерелом заробітку. Для вишів і наукових установ не було б великим тягарем забезпечити фінансову підтримку таких журналів, щоб редколегія, яка робить якісну роботу, мимоволі не уподібнювалась до хижацьких редакцій. Тим більш, можливість існування видань лише в електронному форматі здатна суттєво зменшити редакційні витрати.
Іншим суттєвим чинником, який створює попит на існування низькопробних видань, є публікації задля звітності. Оскільки кількість публікацій є важливою складовою при оцінці продуктивності наукових і науково-педагогічних працівників, це спонукає скористатись послугами хижацьких видань. Спроби поділити журнали на категорії не здатні повністю вирішити проблему. Наприклад, за існуючими вимогами до категорії «А» відносяться журнали, які входять в Scopus і Web of Science, а серед вимог щодо входження до категорії «Б» є наявність у членів редколегії і рецензентів публікацій у виданнях, включених до Web of Science Core Collection та/або Scopus. У гуманітарній сфері така вимога, скоріш за все, матиме наслідком не масове поліпшення якості публікацій і налагодження контактів із закордонними колегами, а створення видань, які пропонуватимуть публікації на комерційній основі, запрошуючи до складу редколегії зарубіжних учених, які формально відповідають критеріям, але не братимуть активну участь у рецензуванні. До редколегії «Virtus» входять вчені з 15 країн, а в редколегії «Гілеї» є члени з Польщі, але це не свідчить про якість даних журналів. Наразі єдиний філософський журнал, який віднесений до категорії «А» – «Антропологічні виміри філософських досліджень» – передбачає оплату за публікацію від 2000 грн. (
Тут знаходиться посилання. Щоб побачити його, зареєструйтеся будь ласка, це займе у Вас всього хвилину). Причому зазначено, що публікаційний внесок покриває повний цикл обробки рукопису, макетування статті, її інтеграцію до світових наукових баз даних, а переклад статті англійською здійснюється за додаткову плату. На жаль, такий публікаційний внесок важко інтерпретувати інакше, аніж як спробу редакції заробити на авторах, яким потрібна публікація в журналах категорії «А».
З міжнародними публікаціями ситуація ще складніша, адже у звітності вони нерідко оцінюються вище за вітчизняні, а бюрократичні можливості контролю якості обмежені. Наприклад, у вузі, де наразі працює авторка, відповідно до тимчасового положення про планування та облік навантаження науково-педагогічних працівників, за публікацію статті у виданнях, які входять до міжнародних реферованих баз даних (крім Scopus, Web of Science) передбачено 200 годин за 1 друк. арк., а публікація статті українською (російською) мовами в закордонному виданні, що не індексується в міжнародних наукометричних базах даних, оцінюється в 100 годин за 1 друк. арк. Тож публікація у журналі «Virtus» статті обсягом 0,5 друк. арк. під справжнім ім’ям оцінювалася б як 100 годин робочого навантаження. І навіть публікація в зовсім сміттєвому виданні, яке навіть не претендує на входження в наукометричні бази даних, все одно враховувалася б серед видів наукової роботи викладача.
Це лише декотрі аспекти, пов’язані з проблемою неякісних публікацій, і, звісно, пошук її ефективних рішень потребує значно масштабніших досліджень, ніж даний експеримент. Однак він, сподіваюсь, може стати тим сигналом, який спонукатиме як редколегії фахових видань, так і філософську спільноту загалом замислитись над питаннями якості публікацій.
Мирослава Кругляк, кандидат філософських наук
Тут знаходиться посилання. Щоб побачити його, зареєструйтеся будь ласка, це займе у Вас всього хвилину