Вчора вперше в житті була у Дніпрі. Проводили конференцію. Аж соромно: якби не конференція, то мабуть іще б багато років не була. Цікаве місто. Неоднозначне. З характером і претензіями. В чомусь схоже на Одесу та Харків. Але претензій, здається, більше. І хочуть бути в усьому першими.
Людей прийшло на конференцію вдвічі більше, ніж ми розраховували. Люди дуже сучасні і прогресивні. Ніякої зради, лише живий інтерес до євроінтеграції, конкретні питання, жодних стєснєній і демагогії, все в дусі «що там корисного у вас? Дайте два, і я пішов».
ОДА – як музей: поєднання жовтих дверей, які однакові в усіх ОДА та Кабміні (що за спецкомбінат робив ці жахливі двері в СРСР?!), сучасних прозорих залів, головний з яких нагадує залу засідань Радбезу ООН, фото АТОшників, які супроводжують від входу і по всіх поверхах та не дають забути, де ми, хто ми і що відбувається за не так багато км на схід... Неймовірно професійна і привітна прес-служба ОДА і радники голови, які всі питання вирішують миттєво і без жодної бюрократії. Довіднички з української мови, розкладені на столах для журналістів в прес-центрі.
Міський free вай-фай. Синій повноводний Дніпро, який несподівано з’являється на очі в різних місцях. Якісь дивовижні нові трамваї. Дуже довга і вузька головна вулиця Яворницького (той факт, що всі заходи на одній вулиці, нічого не означає, - між заходами було 4 км і пробки). Дуже хотілось побігати містом і все подивитись, але ж треба було на вечірній експрес на Київ.
Їхала і думала. Сила нашої великої країни – в регіонах. Це так класно, відвідувати кожен з них, порівнювати, дізнаватися. Кожна область – як невеличка країна, зі своїми заморочками, але які ж вони цікаві. Є якась змагальність між собою у міст-мільйонників і свій образ у кожного.
Ну наприклад, Львів вважає себе таким найбільш європейським інтелігентом-мислителем, що сидить і думає про долю нації з чашечкою кави в руці. Думає багато, говорить теж багато, не завжди зрозуміло, але піднесено, робить дуже мало, але ж це не його справа – робити.
Одеса – весела пишна жіночка, яка так тобі щось продасть, що ти й не зчуєшся, як купив, хоч і не хотів, і о диво, будеш почуватися щасливим, а не обманутим. Реально найвеселіше місто. Треба в них вчитися relax, take it easy.
Харків – це молодий студент-айтішник, в якого ого-го яка системність мислення, або менеджер, або торгаш, але всі вони поважають принцип «пацан сказал – пацан сдєлал». Ага, і чистота скрізь і парк.
Дніпро – це молоді нестандартні чиновники, які ламають стереотипи, ходять на роботу в кросовках і з Apple watch, впроваджують оці всі електронні сервіси, єдині квитки, свідомі громади і т.п., і діловиті бізнесмени, і не дай Боже, сказати щось не дуже гарне про їхнє місто. Поб’ють.
Треба об’їхати всі великі міста. Бо виходить, що інших країн я відвідала більше, ніж обласних центрів України. Не годиться. Треба скласти повну картину. Але думаю, що ніколи не зможу відповісти, яке місто подобається найбільше. Жодного ще не було такого, яке б не сподобалося. Ми різні, але ми рідні. І це прекрасно